Мій сон
Це був звичайнісінький собі день: я прокинулась, поснідала, пішла до школи… Стоп! Ні, ні, ні! Все було зовсім не так!
Для початку я просто прокинулась. Потім поснідала дуже смачним омлетом, що приготувала мені мама. А коли вже йшла до школи, то побачила дуже велику печеру, що утворилася біля величезної верби у нашому дворі. Мені стало цікаво, як у моєму дворі могла з’явитися ця печера?! Звичайно ж я зайшла туди! Посередині печери горіло вогнище, на якому смажилося м’ясо. Біля вогню грілося … три людини? Так! Вони точно з кам’яного віку. Чому я так подумала? Та на уроці історії ми вивчали, хто вони і як виглядають. Це точно були неандертальці. Вони мені щось говорили, але я нічого не зрозуміла. Надіюсь, це було щось хороше! Неандертальці намагалися мене пригостити напівсирим м’ясом та я вирішила не ризикувати, тому й відмовилась. Їхня сім’я складалася з тата, мами та маленького сина. Тато показав мені їх світ. Навчив полювати. Я допомагала його дружині готувати їжу і на обід у нас був смажений мамонт! До речі, м’ясо було не таким вже й поганим! Увечері я гралася з хлопчиком. Його звати Нун. Я показала йому, як гратися у квачика. Було дуже класно! Після вечері тато точив свої знаряддя праці, а мені було цікаво на це дивитись. Нарешті прийшов час спати…
І тут я чую: «Яринко, прокидайся, спізнишся до школи!»
Це був всього-на-всього сон…
Ярина Євсюк, 6-А клас
Неандерталець Ну
Доброго дня. Звати мене Ну. Я є середнього зросту і потужної статури. Часто полюю на тварин і мені потрібно бути сильним та спритним. Маю дружину, Ву, яка порає по господарству, а також двох діточок. Живемо ми у одній із печер. В центрі житла знаходиться саме головне наше багатство – вогнище. Моя дружина з дітьми цілий день і ніч його підтримують. Без вогню ж ми усі загинемо, адже він нас зігріває і охороняє від хижаків, на ньому готуємо їжу. Щодня я думаю над тим, звідки береться вогонь і як його видобувати. Але поки нічого не виходить.
Сьогодні у нас важкий день. Ми з родичами йдемо полювати на мамонта. Вчора мій сусід Бу бачив сліди тварини поряд з нашою скелею. Спочатку я з сім’єю поснідав останніми шматками м’яса, які Ву підсмажила ще вчора. Потім з усіма здоровими та сильними чоловіками нашого поселення пішов рити яму-пастку на тій стежці, де бачили сліди. Копали яму кістками тварин і зробили це не скоро. На дно ми вбили загострені палки і зверху прикрили гілками та листям. В цей час частина мисливців відшукали саму тварину. Це був великий мамонт, м’яса якого нам вистачить надовго. Усі разом ми загнали тварину до ями. Хоч як тяжко нам не було, але сьогодні нам це все таки вдалося! До самої ночі ми ділили тушу мамонта між собою. Мені дісталась ціла нога та великий шмат шкіри, також в бою з сусідом я добув собі бивень.
Коли я приніс свою здобич додому, то рідні були дуже щасливі, скакали і кричали, бо ж нам тепер не прийдеться голодувати. Ву одразу ж почала готувати м’ясо. Ми святкуватимемо моє повернення з полювання неушкодженим. Після вечері я не ляжу спати доки не наточу свого ножа з кістки мамонта, адже завтра настане новий день і нові випробування.
Марк Євсюк, 6-А клас